作词 : Юрій Бондарчук 作曲 : Юрій Бондарчук Прудконогою ланню проноситься час, якщо пити чай за розмовами. І коли зустрінемось знову ми, то ніхто на землі не розлучить вже нас. Закрутить тілами і кине у вальс, затисне в обіймах, немов у лещатах. Заcяє у темряві пропасть плаща, у яку ми разом провалимось. І це стане найбільшою із нагород — упиватися разом хвилинами, споглядати, як крани портові схилили свої довгі шиї жирафами в воду, й китом завис лайнер у висоті. В світі стільки речей, щоб пізнати! Та за шумом цієї кімнати лиш серця наші битимуться в темноті. Ніби на світі немає цієї кімнати Наче її ніколи і не було Та стілець за дверима продовжує вперто стояти Й невідомі пернаті на ньому звивають кубло Або навпаки лише ця кімната існує І в ній немає нікого крім тих обох Що сплелися в обіймах і вперто чекають весну і Здається до її приходу уже не заснуть.