|
作词 : Юрій Бондарчук |
|
作曲 : Юрій Бондарчук |
|
Прудконогою ланню проноситься час, |
|
якщо пити чай за розмовами. |
|
І коли зустрінемось знову ми, |
|
то ніхто на землі не розлучить вже нас. |
|
Закрутить тілами і кине у вальс, |
|
затисне в обіймах, немов у лещатах. |
|
Заcяє у темряві пропасть плаща, |
|
у яку ми разом провалимось. |
|
І це стане найбільшою із нагород — |
|
упиватися разом хвилинами, |
|
споглядати, як крани портові схилили |
|
свої довгі шиї жирафами в воду, |
|
й китом завис лайнер у висоті. |
|
В світі стільки речей, щоб пізнати! |
|
Та за шумом цієї кімнати |
|
лиш серця наші битимуться в темноті. |
|
Ніби на світі немає цієї кімнати |
|
Наче її ніколи і не було |
|
Та стілець за дверима продовжує вперто стояти |
|
Й невідомі пернаті на ньому звивають кубло |
|
Або навпаки лише ця кімната існує |
|
І в ній немає нікого крім тих обох |
|
Що сплелися в обіймах і вперто чекають весну і |
|
Здається до її приходу уже не заснуть. |